Фото надав Юрій Чубрей
"Ось тут я на початку служби. Бачте, який кремезний, міцний. 130 кілограмів! А це ми зайшли на позиції, звідки змогли вийти аж через 151 день. Уявити собі лише! Я час від часу фотографувався, щоби подивитися, як змінююся. Тут я на п’ятдесятий день на позиціях. Якби знав тоді, що доведеться протриматися ще сто днів! Бачите, вже схуд, очі запалися, борода відросла. Зверніть увагу, чим її розчісую. Патроном! Трохи гумору: ранішні процедури – витирання вологими серветками. І кава – засипаю з пакетика сухі гранули просто в рот, за ними – цукор. Води мало, її шкода на каву, економимо", – військовий показує фото та відео свого майже піврічного перебування на позиціях. Ці кадри швидше б годилися для фільму про війну. На жаль, це не кіно, а пережиті реалії.
Буковинець Юрій ЧУБРЕЙ до 2022 року очолював відділ освіти, культури, молоді та спорту Глибоцької селищної ради. Географ за освітою, він свого часу працював учителем географії, потім – в екоінспекції.
Коли ж почалася війна, спочатку допомагав переселенцям, згодом пішов на фронт. На той час йому було 52 роки. У війську за хоробрість, відвагу отримав позивний Сармат.
Цього року воїну разом з побратимами довелося пробути у напівоточенні на Покровському напрямку понад 150 днів. Щодня їм загрожувала смертельна небезпека. Бували дні, коли доводилося обходитися взагалі без їжі та води.
Лише недавно їхній групі вдалося вийти з оточення. Це справжнє диво, що наших військових у відкритому полі не засікли ворожі дрони. Пан Юрій переконаний: їх урятував Бог.
Зараз воїн перебуває на реабілітації. Про пережите розповів molbuk.ua
"Головне – не впадати у відчай"
"Коли почалася війна, я з хлопцями відразу пішов до ТЦК. Багато нас тоді таких було. Мені сказали, що я поки що непотрібний. Мовляв, раніше не служив, військового досвіду не маю. Тож залишився на своїй посаді. Мені доручили опікуватися переселенцями. Ми розгорнули в наших закладах освіти пункти і зустрічали там людей. Словом, робили все можливе, щоби покращити умови для людей. Рік я так пробув. Але дуже багато друзів пішли воювати, тож я вирішив, що більше користі принесу на фронті. Бачив, що люди втомлені, швидко закінчуються, їх треба замінювати, а ротації нема. Тож пішов", – каже Юрій Чубрей.
Захисник служив у Чернівецькому підрозділі Нацгвардії України.
Під час другого виїзду на бойове завдання Сармат потрапив у саме пекло.
"Як зайшли на позиції, так пробули там п’ять місяців. Днями отримали радісну новину: наші хлопці, які там ще залишалися, нарешті вийшли з оточення! Вони взагалі провели на позиціях по 170 днів", – каже пан Юрій.
Їжу захисникам скидали дронами. Іноді через ворожі обстріли дрони не могли дістатися позиції, і воїнам доводилося по кілька днів сидіти без їжі та води.
"Наш щоденний раціон на трьох осіб становив півкілограмову консерву, шматок хліба і по 500 грамів води. Якщо був гас, ми заварювали чай. Коли прибувала посилка – на тиждень мали вже що їсти та пити. Головне, щоби була вода. Бо часом пляшка з водою, яку кинули з дрона, розбивалася з висоти. Тоді було сутужно. Отак і прожили п’ять місяців. Лише один раз знайшли вбитого москаля, який мав із собою воду. У всіх решти знаходили лише цигарки, шоколадки, консерви. А в аптечках – наркоту – бачив на власні очі", – каже Юрій Чубрей.
Щодня на захисників чигала небезпека. Але щось берегло.
"Якби не Бог, я б звідти живим не вийшов. Ми вже багато разів прощалися з життям. Якось до нас у бліндаж залетів FPV-дрон, він вибухнув, але ніхто не отримав поранення. Іншого разу нам закинули в бліндаж пару гранат. Одна з них зупинилася просто біля моїх ніг і не вибухнула. Нас тоді весь день бомбили, від ранку до вечора. Наш бліндаж таки згорів наступного дня, але ми вже втекли з нього", – згадує пан Юрій.
Військових кілька разів намагалися захопити в полон.
"Але ми дали бій. Тоді мені кулею роздробило палець. Загалом за місяць я отримав шість поранень різного ступеня. На щастя, всі інші хлопці цілі. Якось усе це витримав, із Божою допомогою. Головне – не впадати у відчай. По черзі читали псалтир, Новий заповіт, молилися. Були такі моменти, коли я впадав у відчай. Просив Бога: "Даруй мені швидку смерть, бо я не витримаю цього". Але Бог казав: "Ще рано". Хлопці також падали духом. Казали: "Ми всі помремо, нас усіх вб’ють!". Заспокоював їх. Був із трьох найстаршим. Одному – 45, іншому – 22, узагалі пацан. Хоч я і не мав досі військового досвіду, усього навчився вже на фронті, але мене ще рятувало те, що колись активно ходив у гори", – розповідає Юрій Чубрей.
Нарешті одного дня пролунав наказ виходити з позицій.
"П’ять місяців ми чекали, поки нас виведуть. Виходили два дні. У цей період ми найбільш вразливі. Могли нарватися на засаду, нас могли засікти дрони, і ніде від них сховатися в чистому полі. Пройшли десятки кілометрів. Щастя, що чужі дрони нас не бачили. При цьому не було дощу, погожа днина. Це справжнє диво! За нами виходили ще дві групи. Одна – вдало, друга, на жаль, ні..." – зітхає захисник.
"Іноді для щастя достатньо ковтка води"
Військо зараз тримається значною мірою на добровольцях, які пішли в перші дні війни. Чимало з них – люди 45 плюс. Молодих, каже Юрій Чубрей, менше.
"Ті, хто має бізнес, гарну роботу, різко стали хворі або десь виїхали. Я теж маю що захищати, я не бідна людина. У мене двоє дітей, маєток, машина, добра робота. Міг не йти в армію, займатися педагогічною діяльністю, і ніхто б мене не засудив. Та я знав, що маю бути на фронті. Це обов’язок кожного чоловіка.
Вибір невеликий: не хочеш воювати у своїй армії – будеш у чужій. Але воювати точно будеш. Бо москаль не зупиниться. І не треба вмирати за країну. Треба за неї вбивати ворога. Не вб’єш ти – вб’ють тебе, – зауважує Сармат. – Я не жалкую, що пройшов це. Усе, що нас не вбиває, робить сильнішими. Багато цінностей переосмислив. Насправді для щастя не так уже й багато треба. Іноді достатньо ковтка води".
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
